|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Українське намисто: історія, різновиди та символіка. Що носили наші прабабусі?
Українське намисто – давня жіноча прикраса. Численні назви – моністо, буси, коралі, бісери – свідчить про їх довгу історію, та велику роль в культурі нашої країни. Для українських жінок, це не просто прикраса, значення намиста глибоко символічне.
Найпоширенішим в Україні було коралове намисто. Червоні коралі з металевими підвісками – неймовірна краса і вишуканість. Наші пращури вірили, що таке намисто наділене магічними властивостями. Існувала традиція передавати його у спадок по жіночій лінії – така прикраса захищала дівочу долю.
В околицях Києва, на Волині, у Прикарпатті жінки носили намисто зі справжнього бурштину. Вважалося, що бурштин приносить здоров’я і покращує колір жіночого обличчя.
Прикраси з баламуту (скам’янілого перламутру) були настільки ж популярними, як і коралі, рідкісне весілля обходилося без міксу розкішних низок коралу і вишуканого перламутру.
Дукач (личман, ягнус) – прикраса, що мала вигляд монети з бантом. Таке намисто носили в Центральній та Східній Україні. Дукач служив композиційним центром всіх нагрудних жіночих прикрас. Тому прикріплявся на самому видному місці намиста.
Ягнусік - це дукач з бантом, але замість монети - підвіска у вигляді серця.
Кожна дівчина мріяла про «писані пацьорки». Саме так називалось скляне намисто, яке було надзвичайно дорогим, адже розписані вручну намистини привозили із далекої Венеції. Досить популярними серед українських жінок, були прикраси на шию в вигляді плетених стрічок з бісеру.
Давні варіанти жіночого намиста робилися з латуні. Вони мали вигляд спіральних трубочок, на які були нанизані монети чи хрестики, які мали назву «хрестові згарди».
Українське намисто – давня жіноча прикраса. Численні назви – моністо, буси, коралі, бісери – свідчить про їх довгу історію, та велику роль в культурі нашої країни. Для українських жінок, це не просто прикраса, значення намиста глибоко символічне.
Найпоширенішим в Україні було коралове намисто. Червоні коралі з металевими підвісками – неймовірна краса і вишуканість. Наші пращури вірили, що таке намисто наділене магічними властивостями. Існувала традиція передавати його у спадок по жіночій лінії – така прикраса захищала дівочу долю.
В околицях Києва, на Волині, у Прикарпатті жінки носили намисто зі справжнього бурштину. Вважалося, що бурштин приносить здоров’я і покращує колір жіночого обличчя.
Прикраси з баламуту (скам’янілого перламутру) були настільки ж популярними, як і коралі, рідкісне весілля обходилося без міксу розкішних низок коралу і вишуканого перламутру.
Дукач (личман, ягнус) – прикраса, що мала вигляд монети з бантом. Таке намисто носили в Центральній та Східній Україні. Дукач служив композиційним центром всіх нагрудних жіночих прикрас. Тому прикріплявся на самому видному місці намиста.
Ягнусік - це дукач з бантом, але замість монети - підвіска у вигляді серця.
Кожна дівчина мріяла про «писані пацьорки». Саме так називалось скляне намисто, яке було надзвичайно дорогим, адже розписані вручну намистини привозили із далекої Венеції. Досить популярними серед українських жінок, були прикраси на шию в вигляді плетених стрічок з бісеру.
Давні варіанти жіночого намиста робилися з латуні. Вони мали вигляд спіральних трубочок, на які були нанизані монети чи хрестики, які мали назву «хрестові згарди».
На Гуцульщині носили шелести - намисто з маленьких дзвіночків.